Хофбурґ – історичний центр Відня, служив резиденцією імператора до 1918 року. Виникнувши як середньовічний замок, Хофбурґ розширювався пропорційно зростанню могутності Ґабсбургів. За декілька століть Хофбурґ став величезним палацовим комплексом, що об'єднує декілька палаців, скарбницю з імператорськими коронами, ряд музеїв, капелу, де виступає Віденський хор хлопчиків, і манеж, в якому щодня гарцюють ліпіціанські жеребці Іспанської Школи Верхової Їзди.
Хофбурґ – цілий комплекс споруд різних архітектурних стилів, що створювався в XIII-XIX століттях. Тут розміщувалися Віденська резиденція і двір династії Ґабсбургів, кайзерів Священної Римської імперії німецької нації, а пізніше правителів Австро-Угорської імперії. Цей грандіозний архітектурний конгломерат, де пишні палаци і парадні зали низкою змінюють один одного, нерідко порівнювали з самою імперією Ґабсбургів, що об'єднала безліч європейських народів в неміцний союз, що все більше і більше хилився до розпаду.

У стінах ґабсбурзької резиденції зберігається багато шедеврів і безцінних скарбів, починаючи від молоточкового фортепіано Бетховена і закінчуючи пір'яною прикрасою правителя ацтеків Монтесуми, привезеною в XV столітті з далекої Мексики. У деяких будівлях Хофбурґа зараз розміщуються урядові установи, в інших знаходяться музеї, де представлені багатющі колекції часів династії Ґабсбургів. Найстародавніша частина резиденції – Швейцарський двір, названий так на честь швейцарської гвардії, що охороняла кайзера. Проте постійною резиденцією Хофбурґ стає лише в 1533 році при Фердинанді I, спершу наміснику Карла V, а з 1556 року кайзерові Священної Римської імперії. У його кімнатах і до цього дня можна оглянути гігантські печі, якими опалювався в ту пору палац. Доступні для огляду також імператорський зал прийомів і спальня кайзера Франца Йосипа, що правив імперією майже сім десятиліть і помер в 1916 році.

Навпроти пам'ятника імператору знаходяться Швейцарські ворота, увійшовши в які можна потрапити туди, де теоретично знаходиться середньовічний Хофбурґ. Від середньовічної частини тут, правда, залишилася тільки казкова начинка на зразок тисячолітньої корони, магічного списа, чарівної торби і зубів різних святих. Все це можна оглянути в скарбниці Хофбурґа, заради унікальних зборів якої, власне, у ворота і варто входити. Скарбниця знаходиться у дворі з правого боку, а над нею – капела (Burgkapelle), де регулярно виступає ще один місцевий скарб – хор хлопчиків, одна з головних статей австрійської туристичної індустрії. Хор, заснований в 1498 році, завжди був палацовою розвагою, а нині доступний широким масам, які рвуться сюди з надзвичайною активністю (квитки дістати важко, хіба що стоячі місця), проте, на своє розчарування, співаючих хлопчиків бачать тільки на екрані.

Пройшовши ще під однією аркою, звідси можна потрапити на досконалу в пропорціях, з трьох сторін обрамлену бароковим палацом площу Йозефплац (Josefplatz), яка аж до кінця XVIII століття була відгороджена від міста стіною і служила манежем для виїждження палацових коней. В центрі площі – пам'ятник людині, завдяки якій стіна була зламана й імператорський двір прочинився місту фізично і символічно, – імператорові Йосипу II.
За спиною у Йосипа, цілком у дусі його просвітницької життєвої позиції, стоїть будівля Національної бібліотеки (Osterreichische Nationalbibliothek, 1735 р.), нагорі якої Мінерва в колісниці енергійно спихає з карниза Неуцтво і Голод. Усередині бібліотеки у всю її довжину тягнеться архітектурний пам'ятник видатного калібру – парадний зал (1723-1726 рр.), творіння Фішера фон Ерлаха (автора палацу Шенбрунн і церкви Карлськірхе). Між тим віденські інтелектуали скаржаться на той факт, що головна міська бібліотека з 1735 року знаходиться в одній і тій же будівлі – на їхню думку це означає, що інтерес до неї з XVIII століття не виріс. Втім, у Відні прийнято скаржитися. Тіла Ґабсбургів знаходяться в крипті Капуцинеркірхе, а нутрощі – в катакомбах собору Святого Стефана.

Палац-музей Бельведер, поза сумнівом, найбільш вражаючий з колишніх заміських палаців віденської знаті. Він побудований по французьких та італійських зразках, таких, як Версаль або італійські вілли у стилі бароко. Палац був зведений за велінням принца Євгенія Савойського (1663-1736 рр.), одного з найвидатніших полководців свого часу, легендарного переможця турок. Цю ідею утілив відомий віденський архітектор Хільдебрант. У 1700 році на схилі горба, що спускався до міста, почалися роботи по розбиттю парка на французький лад. І лише в 1713 році взялися за споруду Нижнього палацу, що тривала три роки. Головну будівлю — Верхній палац, звідки за планом повинен був відкриватися дивовижний вигляд на Відень, споруджено лише у 1721-1723 роках. Нам тепер складно уявити, що ансамбль, який знаходиться в центрі австрійської столиці, в минулі часи був лише заміською резиденцією принца Євгенія. Він дійшов до нас в майже незміненому вигляді, за винятком неіснуючого нині звіринцю у верхній частині парку і сильно переробленої оранжереї біля Нижнього палацу.

Після смерті Євгенія Савойського Карл VI придбав бібліотеку принца Євгенія, яка склала істотну частину імператорської бібліотеки в Хофбурзі (нині Національної Бібліотеки). У 1752 році імператриця Марія Терезія придбала обидва палаци разом з парком. Правда, Бельведер досить довго був в запустінні, оскільки Марія Терезія вирішила і далі використовувати Шенбрунн як свою літню резиденцію. У Бельведері ж періодично влаштовувалися барвисті вистави і фестивалі. Найпишніше святкування було влаштоване тут на честь заручин Марії Антуанети з майбутнім королем Франції Людовиком XVI.
В кінці 70-х рр. XVIII ст. син Марії Терезії Йозеф І вирішив перевезти велику частину імператорської колекції з Хофбурґа у Верхній Бельведер і велів видати каталог художніх творів, що знаходяться в палаці. Бельведер став одним з перших музеїв в Європі, відкритих для громадськості. За бажанням Марії Терезії палацовий парк став доступний для відвідувачів будь-якого майнового стану через два роки.

В 1897 року палац став резиденцією спадкоємця австрійського престолу принца Франца Фердинанда. Він потурбувався про те, щоб в палац були проведені електрика і центральне опалювання. Замок бароко був адаптований під житлові і службові приміщення. Після вбивства принца в 1914 році в Сараєво, що послужив початком Першої світової війни, Верхній Бельведер знов на деякий час осиротів. Нижній же палац вже з 1903 року став картинною галереєю. Не дивлячись на неспокійні часи, спеціальна комісія піклувалася про регулярне поповнення художньої колекції. Так, наприклад, найвідоміша картина Ґустава Клімта «Поцілунок» була придбана музеєм практично відразу ж після її написання в 1908 році. Після Першої світової війни, в 1920-1921 роках, музей Бельведер ґрунтовно змінився. У Нижньому палаці розмістився музей бароко; у Верхньому палаці — «Галерея XIX століття»; оранжерея перетворилася в «Галерею сучасного мистецтва». Практично всі твори австрійського бароко були перевезені з художньо-історичного музею (Kunsthistorisches Museum) в Бельведер. У епоху глибокої економічної кризи тридцятих років музею все-таки вдалося поповнити свою колекцію шедеврами класичного і сучасного мистецтва з Франції і Німеччини.

У жовтні 1944 року західна частина Верхнього палацу була зруйнована бомбою, в лютому 1945 року подібна доля спіткала і західне крило Нижнього палацу. Після довгих років наполегливих реставраційних робіт в 1953 році в Нижньому палаці був знов відкритий музей бароко, а в липні 1954 року частина зборів мистецтва XIX і XX століть була виставлена у Верхньому Бельведері і в Оранжереї.
Після Другої світової війни Бельведер прикував до себе увагу австрійської і світовоїій громадськості. У травні 1955 року в Мармуровому залі Верхнього палацу відбулося підписання Державного Договору про відновлення незалежної і демократичної Австрії представниками Австрії і чотирьох держав-переможниць — СРСР, США, Великобританії і Франції. Так Австрійська Республіка, приєднана під час війни до німецького Третього Рейху, а з 1945 року зайнята союзними військами, знов знайшла повну незалежність.

Нещодавно закінчилася ґрунтовна реконструкція Верхнього палацу. У своєму величному вигляді, із знов відкритими залами і виставленими із запасників художніми творами, Верхній палац з'явився перед нами зовсім недавно. Очам глядачів відкрилася палацова капела, розписана провідними італійськими живописцями XVIII століття. Тут можна побачити роботи австрійського майстра Макарта. Любителі імпресіонізму знайдуть в Бельведері на подив багаті збори полотен від Дега до Ренуара і Ґоґена. Картини Егона Шилле поза сумнівом справлять незабутнє враження на цінителів драматичного експресіонізму. Особливо повно представлена в Бельведері творчість Ґустава Клімта — гордості вітчизняного мистецтва. Його роботи стали свого роду візитною карткою країни і символом австрійської сувенірної продукції (від коробки шоколадних цукерок до краваток і записників).

Архітектурному шедевру австрійського майстра Хільдебранта властиве поєднання парадної величі і невимушеної простоти, широкого розмаху і доступності людині. Між двома палацами розкинувся парк з акуратно підстриженими кущами і низькими алеями; дерева не повинні розростатися і затуляти вигляд на фонтани, сходи, басейни, вази і статуї. Споруди, гармонійно зливаючись з пейзажем, сприймаються як його частина, а сам пейзаж — теж творіння людських рук. Тут завжди можна подихати свіжим повітрям і на якийсь час відвернутися від суєти великого міста.
Запрошуємо Вас познайомитися з розкішною колекцією художнього музею Бельведер і прогулятися по весняному парку.

Будинок Хундертвассера (Hundertwasser Haus) у Відні – перший будинок, повністю оформлений цим самобутнім архітектором. Новий Відень має і нову зовнішність: у 1986 р. по ідеях та малюнках Хундертвассера з'явився будинок, покликаний стати зразком своєрідності і якості життя в муніципальних спорудах. Будинок Хундертвассера став міською визначною пам'яткою. За словами самого метра «Це велике і мале одночасно, впорядковане і безладне, поєднує риси віденського стилю і в той же час далеко від нього. Людину тут зустрічають вода, дерева, фарби, життя.»
Побудований за замовленням міських влад, будинок став доказом можливості інтеграції цього стилю в нашу дійсність. Безладне розташування вікон на фасаді будинку відразу впадає в очі. Хундертвассер вважав головним в будинку вікно, за його словами «всі говорять, що будівлі складаються із стін. Я говорю, що будівля складається з вікон, воно скомпоновано з них. Якщо вікна правильні, то правильна вся будівля». Всього він використовував вісім типів вікон. Майстер навіть вивів «теорію диктатури вікон і їх права на самовизначення», що кожне вікно має право «на своє особисте життя». Якщо в будинку всі вікна однакові, то це схоже на «концентраційний табір». У нових містах в школах, лікарнях, державних установах вирівнювання вікон неприпустимо.

Всі люди несхожі один на одного, всіма силами вони намагаються відрізнятися один від одного. Людина, що живе в квартирі, повинна мати можливість виглянути з вікна і в межах досяжності руки «зіскоблити» кладку. Або, узявши в руки кисть з довгою ручкою і в межах її досяжності пофарбувати стіни свого будинок зовні яскравими квітами, щоб було видно з вулиці: тут живе людина, відмінна від інших, відмінна від своїх «стандартизованих» сусідів. («Window Dictatorship and Window Rights»).
Сам будинок достатньо строкатий – кожна квартира має свій колір на фасаді будинку: вони позначені червоним, синім, жовтим і білим кольорами, тоді як приміщення загального користування – сірим кольором. У внутрішній обробці стін і половини квартир прикметні природні мотиви. Крім того, на всі плоскі частини Будинка Хундервассера була насипана земля і висаджені дерева і трава. Це, по виразу Майстра, «дерева-мешканці»: рослини повертаються в місто, допомагають очищати повітря. І це їхнє повернення в місто – якась компенсація за все те погане, що людина зробила природі. А краса, регулювання клімату, кисень, нарешті – це безперервна орендна плата, яку «платять» дерева.

Художник вважав, що у природи немає прямих ліній і кутів, що пряма лінія «безбожна», тому всі викладені плитками підлоги в будинку нерівні, чимось нагадують лісові доріжки і гірські стежки. А нерівно виштукатурені та нерівно пофарбовані стіни схожі на штори і навіть нагадують морські хвилі. Всі кути: підвіконня, одвірки, віконні отвори – закруглені. Відповідно до екологічних принципів, Хундертвассер використовував для будівництва природні матеріали. Всі його об'єкти оформлені битою керамічною плиткою. «Це будинок, який не відповідає жодним стереотипам і нормам. Це будинок був задуманий, спроектований і оформлений художником як подорож в незвідану країну, де вікна мають мають свої права, де дерева на даху, де природа і людина зустрічаються для створення першого вільного будинку. Майстер мріє про будинки і прекрасну архітектуру. І мрія стає реальністю.»
Хундертвассер хотів побудувати ідеальний будинок – оазу для людей і природи в місті. Він хотів, щоб люди відчували себе в цьому будинку затишно і були там щасливі.

Музейний квартал

Більш відомий як «МайК’ю» (MQ) Музейний квартал (Museumsquartier) замикає площу, на якій стоять два імператорські музеї-близнюки (Художньо-історичний і Природничої історії), а вдалині маячить Хоффбурґ. Цей комплекс музеїв і виставкових залів, присвячених мистецтву XX і XXI століть, урочисто відкрився восени 2001 року і негайно отримав статус головної віденської пам'ятки і місця масового туристичного паломництва.

Музейний квартал

Будівля Стаєнь побудови імперського архітектора Фішера фон Ерлаха (1721-1723 рр.) служила спочатку гаражем, потім ярмарковим центром, а тепер її перероблено архітектурним дуетом «Ортнер & Ортнер» (1988-2001 рр.) під театральну кулісу, за якою ховаються сучасні будівлі. З вулиці при цьому не видно нічого сучасного, окрім прапорів з логотипом MQ: проект модерністської «Башти читання» попав під скорочення коштів. «Oртнер & Ортнер» ще придумали рожеві псевдотютюнові автомати з продажу крихітних каталогів з архітектури Музейного кварталу, які в множині розкидані по всьому районі.

Музейний квартал

У стайні-кулісі знаходиться інформаційний офіс (Visitor Center) і квиткові каси (Ticket Center). А за нею відкривається «акрополь» – площа, на якій призначають зустрічі і побачення, у зв'язку з чим на ній негайно з'явився фонтан. В центрі площі – новий Кунстхалле (Kunsthalle) з цегли, з приліпленою зовні барочною лоджією (у будівлі принципово немає денного світла, що є ознакою авангарду).
Мабуть, це найжвавіше тут місце, де завжди відбуваються цікаві кураторські проекти, показуються відеоінсталяції, відбуваються симпозіуми, а кафе на подив не зарозуміле, а доброзичливе і відносно дешеве. У тій же будівлі знаходиться так званий Halle E+g, де теж влаштовують виставки сучасного мистецтва.

Адреса:
Museumsplatz 1
1070 Wien
Тел.: +43/1/523 58 81-1730
www.mqw.at

Музей Леопольда

Музей Леопольда названий по імені свого засновника – віденського колекціонера, професора Рудольфа Леопольда. У його експозиції – збори робіт Егона Шиле, генія живопису початку минулого століття. Тут виставлені також унікальні твори в стилі модерну Густава Клімта і Оскара Кокошки, а також – видатні полотна XIX століття грона Фердинанда Вальдмюллера, Фрідріха Гауермана і багатьох інших художників.
www.leopoldmuseum.org

Штефансдом

Штефансдом (Stephansdom) – всесвітньовідоме культурне надбання, споруда, якій не страшні жодні порівняння, хвилюючий храм, національний символ Австрії і Відня. Одна з головних пам'яток міста.
Оскільки Штефансдом є церквою, тут щодня відбуваються богослужіння: в будні дні о 7 ранку, а у вихідні о 10 ранку. Служби проходять у всі великі святах: Різдво, Пасха, Трійця. У ці дні церква напрочуд красиво прикрашена. По великих святах і по особливо урочистих випадках дзвонить Пуммерін (Pummerin), дзвін оповіщає про початок церковного свята.

Штефансдом

Штефансдом є культурною спорудою, йому присвячені багаточисельні дослідження, книги, альбоми. Неповторність собору і тисяч деталей, з яких він складається, роблять собор культурно-історичною і археологічною скарбницею. Кожна деталь має своє призначення та історію: вівтар, ворота, башти, колони, картини. Штефансдом повний таємниць: на стінах можна побачити дивні малюнки, сенс яких не до кінця відомий. Тут же можна виявити міру довжини тканини і розмір короваю хліба. Будь-який середньовічний покупець міг перевірити по них куплений товар.

Штефансдом

Щороку майже 2 мільйони туристів відвідують Відень, і всі вони обов'язково оглядають Штефансдом. В собору дві башти: південна (висота 136 м), можна піднятися по сходах, і північна, забезпечена ліфтом. Крім того можна спуститися в катакомби. Той, хто був у Відні і не відвідав «Steffl» може не стверджувати, що він бачив Відень!
Серед вуличної товкотнечі, багатоголосого різномовного натовпу, в оточенні вітрин модних магазинів і маленьких кафе, по сусідству з живими фігурами, шарманщиками, фокусниками і фіакрами раптом виникають стіни, що потемніли від часу, і, башти собору, що вирушають у висоту...

Альбертіна

Одна з найпрекрасніших у світі художніх колекцій була започаткована в 1805 року в грандіозному віденському палаці у неокласичному стилі Альбертіна (Albertina), який було збудовано в 1744 році. В ньому зберігається одна з найкрупніших світових колекцій графіки – близько 65 000 малюнків і більш як один мільйон творів друкарської графіки. Колекція охоплює період від пізньої готики до сучасності.
Своє ім'я палац бере від засновника збірки герцога Альберта Саксонського-Тешенського (1738-1822 рр.), зятя австрійської імператриці Марії Терезії (1717-1780 рр.). Основу колекції графіки герцог Альберт заклав в 70-х рр. XVIII ст. у королівському замку Братислави, що служив йому резиденцією в якості правителя угорського королівства з 1765 по 1781 рік.

Палац герцога Альберта

Будівля палацу перебудовувалась в 1802 та 1822 роках відповідно до нового призначення. У 1822 р. зібрання стало доступним для публіки. На відміну від інших колекцій, доступ до яких мав лише дворянський стан, єдиною умовою для входу в Альбертіну була наявність у відвідувача власного взуття. Тим самим коло відвідувачів Альбертіни було розширене, проте як і раніше, недоступне більшості населення.
Після смерті герцога Альберта і художня колекція, і будівля дісталися по спадку ерцгерцогові Карлу, а потім ерцгерцогові Альбрехту і ерцгерцогові Фрідріху Австрійському. До цього часу відноситься подальше розширення експозиції.

Музейна зала

Весною 1919 року будівля і колекція перейшли від Ґабсбургів у власність Австрійської республіки. У 1920 році колекція була об'єднана з фондами друкарської графіки з колишньої королівської придворної бібліотеки. На той момент часу всі експонати, що знаходилися в приватній власності, вже були вивезені з палацу їхніми колишніми власниками, хоча розміщення художніх зборів відповідно до засновницької грамоти було прив'язане до палацу. З 1921 р. будівля і колекція носять ім'я «Альбертіна».
З 1996 по 2003 рік галерея була закрита для публічного доступу у зв'язку з реконструкцією. Вже через рік після відновлення своєї роботи «Альбертіна» стала найбільш відвідуваним музеєм в Австрії.

Клод Моне

В даний час в експозиції музею представлені роботи Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Рафаеля, Пітера Пауля Рубенса, Оскара Кокошки, Рембрандта, Альбрехта Дюрера, Густава Клімта, Егона Шиле, Сезанна і Раушенберга. На додаток до постійної експозиції проводяться спеціалізовані виставки. Окрім колекції графіки в «Альбертіні» з 1999 року розміщуються колекція фотографії і архітектурна колекція в планах, ескізах і моделях.

Віденська Опера

Відкрита в 1869 році Віде